26 липня 2025 року поблизу Ісфагану, за 440 км на південь від Тегерану, Іран уперше провів польові випробування російської системи протиповітряної оборони С-400 "Тріумф".
За даними спостерігачів, використано повноцінну батарею С-400 — з радарами 91Н6Е ("Big Bird") і 92Н6Е ("Grave Stone"), командним пунктом та ПУ 5П85ТЕ2. Ймовірно, у випробуваннях брали участь ракети 48Н6Е3 і, можливо, 40Н6 — із дальністю перехоплення до 400 км. Це вперше, коли система такого рівня зафіксована в активному режимі на території Ірану.
Перші повідомлення про поставку з’явилися ще в серпні 2024 року: тоді російський Іл-76 нібито доставив у Тегеран основні компоненти С-400. Хоча офіційно Корпус вартових ісламської революції (КВІР) заперечував потребу в іноземних системах — наголошуючи на самодостатності Bavar-373 і Khordad-15, — факти свідчать про інше. С-400 було розгорнуто для захисту критичної інфраструктури, насамперед — ядерних об’єктів.
Поглиблення співпраці з РФ — центральний контекст події. Із 2022 року Іран і Росія перетворили партнерство на повноцінний союз: Іран надає дрони та баражувальні боєприпаси, Росія — високотехнологічні системи ППО, радари й навчальні літаки. Передача С-400 вписується в логіку взаємного посилення оборонного суверенітету та ускладнення планування операцій Заходу.
По-перше, С-400 — не просто "ще одна батарея". Йдеться про зміну доктрини: з фрагментарного ППО до зонтичної протиповітряної оборони великого радіусу дії.
По-друге, присутність С-400 у центрі країни (а не на узбережжі чи біля кордону) вказує на фокус на захисті ядерних об’єктів — Натанз, Фордо, Ісфаганський центр досліджень.
По-третє, це ускладнює повітряне планування для Ізраїлю, США й арабських держав — навіть часткове розгортання С-400 змушує враховувати додаткові зони ризику для літаків-розвідників, дронів і навіть крилатих ракет.