Найкритичніші об’єкти іранської ядерної програми розташовані на глибині близько 800 метрів під землею — це рівень захисту, що робить їх майже недосяжними для сучасних засобів ураження, включно з більшістю звичайних і навіть тактичних ядерних боєприпасів.
Така фортифікація суттєво ускладнює будь-які превентивні або стримуючі сценарії, які могли би розглядатися з боку Ізраїлю чи США.
Ключовий наслідок — перехід Ірану в зону "ударної невразливості", що зменшує ймовірність військового вирішення ядерної проблеми ззовні, одночасно зберігаючи здатність до швидкого збирання боєзарядів.
Попри формальну відсутність ядерної зброї, у Ірану вже є матеріал, технології та транспортні засоби, аби створити її у стислі строки. Накопичення урану, збагаченого до 60%, офіційно підтверджене МАГАТЕ. Крім того, в 2023 році згідно з даними Bloomberg, інспектори фіксували короткострокове перевищення цього рівня до 84% — критичної позначки, що відокремлює збройовий уран лише на 6% від межі у 90%, яка вважається стандартом для бойових зарядів.
Паралельно триває розробка балістичних ракет з дальністю до 3000 км, ймовірно, за північнокорейськими зразками. Це дозволяє Ірану теоретично вражати цілі в Ізраїлі, Саудівській Аравії, Туреччині, а також американські бази в регіоні, включно з Катаром, Бахрейном і Кувейтом.
Іншими словами, режим в Тегерані створює не лише технічні, а й геополітичні гарантії своєї недоторканності. Регіональний баланс на Близькому Сході може остаточно похитнутися, якщо не буде запропоновано нову систему стримування — чи то шляхом дипломатії, чи через союзні ядерні парасольки для арабських держав.